Зберігаються високі ціни на традиційні енергоносії і посилені вимоги до охорони навколишнього середовища обумовлюють високий інтерес виробників і споживачів теплової та електричної енергії, наукових організацій до використання в якості палива нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, у тому числі біомаси.

Зазвичай при згадці біомаси насамперед звертається увага на використання деревної біомаси як палива, оскільки деревна біомаса — це найдавніше джерело енергії. Однак в початковому стані деревна біомаса характеризується високою вологістю і відносно низькою теплотою згоряння, і для використання у ролі палива в котельних установках відносно високої (більш 100 кВт) потужності вона повинна бути перероблена в щепу, а краще в гранули (пелети). Це дозволить відносно просто механізувати й автоматизувати котельні установки, скоротити витрати на транспортування і зберігання цього палива. Через високу вологість деревної біомаси переробка її в пелети є досить дорогою, до 70% витрат на виробництво таких пелет припадає на сушку біомаси.

Інший вид біомаси — відходи рослинництва (солома, лушпиння соняшника, рису, проса тощо), які мають невисоку вихідну вологість. На відміну від деревної біомаси, ця біомаса, як правило, так і залишається відходами, для утилізації яких в будь-якому випадку потрібні відносно великі витрати.

Солома по елементарному складу і теплоті згоряння не надто відрізняється від деревини, хоча теплота згоряння соломи все ж нижча, ніж аналогічний параметр сухої деревини. Разом з тим, з урахуванням звичайної вологості (нижче 20%) солома перевершує по теплоті згоряння деревну щепу, яка давно використовується в країнах Північної Європи.

В соломі містяться такі елементи (% по масі): азот — 0,45-1,13, калій — 0,5-1,7, хлор — 0,11-0,77. Азот збільшує емісію NO2. Вміст сірки в соломі різних культур коливається від 0,10 до 0,77% по масі. Найменший вміст сірки спостерігається в соломі озимого жита (≈0,16% по масі) і озимої пшениці (≈0,18% по масі), найбільше — в соломі ріпаку (≈0,56% по масі). В цілому вміст сірки в соломі можна вважати низьким.

Температура початку деформації золи у сухої соломи — 735-840°C, а у деревини — 1150-1405°C. Зола соломи розм’якшується при 1035-1150°С, а плавиться при 1175-1330 °C, а зола деревини розм’якшується при температурі 1180-1525°C, а плавиться при 1225-1650°C.

Високий вміст хлору в соломі вівса, ячменю та ріпаку обумовлює посилену корозію теплообмінного устаткування. Причому в «жовтій» (свіжозібраній) соломі міститься майже в чотири рази більше хлору, ніж в «сірій» (зів’ялій). Для вимивання хлоридів із соломи достатньо 5-7 днів.

Найбільшою проблемою при спалюванні соломи озимої пшениці, червоної канарської трави, зерновідходів, в тому числі і у вигляді гранул, є низька температура плавлення золи, яка обумовлює утворення золошлакових агломератів, що перешкоджають горінню і нормальній роботі котлів, призначених для спалювання деревних гранул.

При спалюванні гранул, вироблених з відходів рослинництва, в киплячому шарі інертного матеріалу також утворюються шлакові агломерати. Причому встановлено: чим вище ймовірність утворення в киплячому шарі таких агломератів, тим вище ймовірність утворення відкладень золи на конвективних поверхнях нагріву котлів і корозії поверхонь нагріву під цими відкладеннями.

При відносно невеликій потужності котла (400 кВт) і, здавалося б, невисокій зольності палива (зерновідходи і солома) весь обсяг топки практично заповнений вогнищевим залишком (невигорілим фіксованим вуглецем). Це обумовлює падіння ККД котлів до 70%, тоді як при спалюванні деревних відходів вогнищевого залишку практично немає і ККД котла типу Ökotherm, що працює на цьому паливі, досягає 90-92%.

Проблеми при спалюванні відходів рослинництва виникають незалежно від їх виду: натурального (лушпиння, зерновідходи), січки або тюків (солома) чи гранул. Але в деяких випадках, наприклад при спалюванні в топках теплогенераторів сушильних установок, велика потужність теплогенеруючого обладнання зумовлює використання цих відходів тільки у вигляді гранул.

Однак при гранулюванні соломи виникають великі проблеми, які зумовлюють надзвичайно малий обсяг виробництва солом’яних гранул у всьому світі.