У світі зараз виробляється більше 15 млн. тон дерев’яних пеллет на рік (без урахування агропеллет). У тому числі в Європі — близько 9 млн. тон, в США — 2,8 млн. тон, в Канаді — 1,4 млн. тон. За останні кілька років заводи з випуску дерев’яних гранул з’явилися в таких країнах , як Франція, Болгарія, Іспанія, де раніше взагалі не знали, що таке пелети.

В одній тільки Німеччині 53 заводи виробляють 1,7 млн. тон пелет на рік (технічна можливість — 2,4 млн. тон на рік), з яких 1,1 млн. використовується на внутрішньому ринку.

Коротко розглянемо стан справ на світовому ринку.

Потенціал світового ринку пеллет

Європейський ринок пелет можна поділити на чотири частини (перші три — це індустріальні пелети, тобто дерев’яні гранули для спалювання в котельнях теплоелектростанцій і промислових підприємств):

1. Виробництво електроенергії: країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), Великобританія.

2. Виробництво теплової енергії: Німеччина, Австрія, Італія.

3. Комбіноване використання: Швеція, Данія, Польща.

4. Використання для опалення в приватному секторі.

Італія займає перше місце в Європі за кількістю працюючих на пелетах котлів в приватному секторі — на кінець 2009 року їх налічувалося 740 тис. У Німеччині до того ж часу котлів такого типу було тільки 125 тисяч. Сьогодні у ФРН всього використовується близько 17 млн. котлів і камінів, для яких підходять всі види палива та які працюють як в приватному секторі, так і в комунальній енергетиці. З них 18% старше 24 років, 70% — у віці від 10 до 24 років. За потужністю вони розподіляються так: близько 20% — до 15 кВт, 45% — від 15 до 25 кВт, 20% — від 25 до 100 кВт і 15% — більше 100 кВт.

Якщо виходити з цієї статистики, виходить, що частка біопаливних котлів становить менше 1%. Тобто для росту їх кількості є величезний потенціал, особливо при заміні старих котлів. За експертними даними, до 2015 року в ФРН працюватиме близько 600 тис. біопаливних котлів.

Сьогодні все більшого поширення набуває практика спільного спалювання викопних видів палива (вугілля) з біопаливом. Особливо широко вона поширена у Великобританії, Польщі та Іспанії. При спільному спалюванні скорочуються викиди в атмосферу і станції отримують так званий зелений імідж. Приміром, найбільший енергетичний концерн Electrabel спалює сьогодні на своїх станціях в Бельгії та Голландії більше 2 млн. тон пелет на рік.

При спалюванні однієї тонни кам’яного вугілля концерн отримує 2,5 МВт/год електроенергії. Одна тонна сухих осадів міських стічних вод (ОСВ) в суміші з вугіллям дає близько 1 МВт/год, тонна щепи — від 0,8 до 1,5 МВт/год і тонна пелет — 1,8 МВт/год. До 2014 року цей концерн планував збільшити обсяг споживання пеллет до 3 млн. тон на рік.

Нідерланди і Бельгія разом споживають найбільшу кількість гранул в Європі — 6 млн. тон на рік, що складає більше 30% світового виробництва пелет. Більша частина цього обсягу використовується для спільного спалювання з вугіллям. Однак є приклади, коли вугілля повністю замінюється пелетами. Зокрема, у Льєжі (Бельгія) ТЕЦ перевели з вугілля на дерев’яні гранули (400 тис. тон на рік).

Директива Євросоюзу передбачає, що країни-члени до 2020 року мають збільшити частку відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) при виробництві електроенергії до 20%. Для того щоб досягти поставленої мети, вони повинні ширше використовувати технологію спільного спалювання. Тому на європейському пелетному ринку очікуються серйозні зміни в бік його зростання.

Експерти прогнозують: до 2020 року щорічна потреба в пелетах в Європі буде в межах від 80 до 135 млн. тон. Споживання пелет в індустріальному секторі (вироблення електроенергії) складатиме 60%, в секторі промислового та центрального опалення житла — 25% і в приватному секторі — 15%.

Підвищується попит на пелети і в Азії. Але його задоволенню заважає проблема морських перевезень: останні роки зростає вартість фрахту морських суден для перевезення навалювальних вантажів, на деяких напрямках спостерігається дефіцит тоннажу, пов’язаний із збільшенням перевезень того ж вугілля і зернових, тому укладення довгострокових контрактів на поставку гранул з Південно-Східної Азії в Європу — великий ризик. Китай і Південна Корея планують побудувати у себе цілу мережу пелетних заводів, продукція яких буде призначена в основному для потреб внутрішнього ринку. Так, 65,7% території Південної Кореї покрито лісами, в країні добре розвинена деревообробна промисловість, але в енергетиці багато невирішених проблем, існує постійна залежність від імпорту палива.

Сьогодні Європа є головним імпортером пелет в світі. А основні експортери — це Канада, США, країни СНД. Не так давно на пелетному ринку про себе заявила Австралія.

У зв’язку із збільшенням обсягів випуску пелет в усьому світі виникає потреба в нових обсягах сировини. Використовуваної сьогодні кількості відходів деревообробки (стружки, тріски, шматкових відходів) вже недостатньо. Посилюється конкуренція ЦБК і плитних виробництв за використання цієї сировини. Тому все актуальнішим стає вирощування швидкорослих дерев і рослин (верби, тополі, міскантусу і ін.) плантаційним методом. Наприклад, в тропічному поясі можна отримувати 30 т деревної маси з одного гектара.

Теоретично, щоб забезпечити необхідний обсяг сировини для виробництва біопалива в світовому масштабі, в 2015 році необхідна площа плантацій має становити 25 млн. га. Цього буде достатньо для виробництва 400 млн. тон пелет. Такий метод досить продуктивний: за рік можна отримувати з одного гектара 20 тон сухої деревини листяних порід або 16 т хвойних порід. Правда, з цієї сировини пелети можна буде робити тільки індустріального стандарту, так як плантаційна деревина переробляється в тріску разом з корою. У ряді європейських країн, а також в Китаї, Австралії та США деревина швидкорослої тополі широко використовується як сировина для ЦБК, виробництва фанери; а швидкорослі вербові дерева в невеликих поки кількостях — для виробництва деревних паливних гранул і паливної щепи.

Ще не так давно основною сировиною для виробництва дерев’яних гранул служили тирса і стружка. Потім стали використовувати щепу. Але якщо в якості сировини застосовувати тільки щепу, то у вартості кінцевої продукції 70% буде становити вартість сировини. Це, до речі, одна з причин того, чому до сьогоднішнього часу в ФРН на ТЕС, що працюють на біомасі, не використали пелети. Вартість щепи нижче вартості пеллет, і сировини для отримання щепи в радіусі до 100 км від станцій було цілком достатньо.

Близько 20% виробників як в Європі, так і в Канаді використовують для випуску пелет круглу неділову деревину. В якості одного з варіантів сировини для виробництва індустріальних пелет стали застосовувати і так звану лісову, або «зелену», щепу (залишки після лісозаготівель: сучки, гілки, верхівки дерев, пеньки, нестандартну деревину). Схоже, саме під таку сировину і розроблялися нові європейські норми для індустріальних гранул, де максимальний вміст золи в готовій продукції підвищено з 1,5 до 3%.

Альтернатива дерев’яним пелетам — це агропелети, сировиною для виробництва яких є солома, лушпиння соняшника та гречки, полова рису, рапс і навіть конопля. Такі пелети вже використовуються як для окремого, так і для спільного спалювання на ТЕС, а останнім часом стали застосовуватися і в приватному секторі. Багато виробників котельного обладнання вже розширили лінійку спеціалізованими і комбінованими котлами для спалювання агропелет і брикетів.

В Європі застосування гранул активно стимулюється урядами держав. У Швеції, наприклад, пелети зараз використовуються на теплоелектростанціях, у котельнях та в приватних будинках. В країні до 2008 року було прийнято кілька законодавчих актів, що сприяють розвитку цього енергетичного напрямку: збільшений податок на викиди вуглекислого газу, введені «зелені сертифікати» та різноманітні форми фінансування з боку держави, наприклад, при переведенні котелень з вугілля або нафтопродуктів на паливні гранули урядом субсидується від 30 до 70% вартості витрат на такий перехід.

Вельми показовий приклад Німеччини, де уряд взяв на себе зобов’язання купувати всю електроенергію, вироблену з використанням ВДЕ, за цінами вище ринкових протягом 20 років з моменту введення в експлуатацію електростанції. У приватному секторі держава анонсувала грант у розмірі 500-2500 євро (в залежності від потужності, комплектації і типу котла), який видається кожному домовласникові, який встановлює котел або камін на біопаливі, і це при купівлі недорогої техніки становить до 50% від повної вартості такого котла. Також можна отримати пільговий кредит за низькою відсотковою ставкою.