Енергетична криза — явище, що виникає коли попит на енергоносіїє значно вищим, ніж їх пропозиція. Її причини можуть бути в сфері логістики, політики або фізичного дефіциту.

Перша енергетична криза почалася восени 1973, після того як ОПЕК свідомо знизила обсяги видобутку нафти (приблизно на 5 %), щоб вплинути на світові ціни на свою користь.

16 жовтня 1973 ціна на нафту піднялася на 70 % із трьох доларів за барель до п’яти. Протягом наступного року ціна на нафту піднялася до дванадцяти доларів.

Ця подія ввійшла в історію під назвою «нафтове ембарго», тому що зниження обсягів видобутку було зроблено з політичних міркувань і було інструментом тиску держав ОПЕК на країни Заходу. Країни ОПЕК були незадоволені тим, що Захід підтримав Ізраїль у Війні Судного дня.

Ще один істотний стрибок цін на нафту стався під час другої енергетичної кризи в 1979-80 роках. Він був викликаний скороченням видобутку у зв’язку з початком революції в Ірані. Зростання цін зупинилося лише на позначці 6,5 доларів за барель.

В 1990 і 1991, коли Ірак зайняв Кувейт, очікувалася великомасштабна енергетична криза, тому що обидві країни ставилися до числа найбільших нафтовидобувних країн. Однак стрибок цін під час війни в Іраку виявився не настільки значним, як це пророкували спостерігачі.

Після подолання економічної кризи в Азії світова економіка знову почала швидко рости, а з нею й попит на нафту. Також до підвищеної попиту на нафту призвела холодна зима 2001-02 років. Наслідки були легшими, ніж в 70-х роках. Збільшення квот на видобуток запобігли серйозній кризі. Головні проблеми були в той час із логістикою, тому що нестача танкерів зіграла більш істотну роль, ніж нестача нафти.

Протягом 2004 року ціна на нафту досягла 53 долари. На це вплинули різні політичні й економічні фактори впливу на ринок нафти. На ринку виявилася велика кількість спекулянтів і занепокоєних покупців нафти. 29 серпня 2005 ціни на нафту підскочили до 71 долара у зв’язку з ураганом «Катріна», що зупинив видобуток нафти в Мексиканській затоці,.

Розвиток цін на нафту в 2005 році:

Восени 2007 ціна пробила позначку 80 доларів і продовжувала зростати до кінця першої декади липня наступного, 2008 року, досягши 11 липня раніше нечуваної позначки 147 доларів за барель нафти марки Light Sweet. Увесь цей час в основних країнах-споживачах нафти й насамперед у США відбувалося зростання цін на бензин, товари й послуги. Це все посилило розвиток кризи неплатежів за банківськими кредитами. В 2008 криза неплатежів переросла у масштабну рецесію, у ході якої збанкрутіли найбільші фінансові компанії країни, а накопичені за попередні сорок років колосальні проблеми в економіці США, пов’язані з її борговим характером, перейшли в актуальний стан, у результаті чого вибухнула глобальна економічна криза, яка призвела до різкого падіння попиту на нафту й до відносної стабілізації ціни бареля в 2009 році в діапазоні 35-75 доларів. Із другої половини 2008 року в результаті обвального зниження ціни криза перекинулася й на країни-експортери нафти, які кілька разів вдавалися до скорочення квот на видобуток. Ситуація, таким чином, набула характеру замкненого кола. Деякі аналітики вказують на те, що зниження квот було викликано не стільки бажанням втримати ціну бареля, скільки простим наслідком фізичного дефіциту чорного золота, який, оформившись у ціні, і став фундаментальною причиною економічного спаду, і що квоти через це не будуть збільшені ніколи.

Незважаючи на те, що дії спекулянтів на ринку нафти не можна недооцінювати, у цілому все, що відбувається, дуже сильно нагадує наслідки так званого «Піку нафти», хоча офіційного роз’яснення на цей рахунок від глав урядів не надходило, а громадська увага відвернена структурною перебудовою самої економіки й насамперед, фінансової галузі. Разом з тим останнім часом у відкритій пресі з’явилися статті, що пророкують новий цикл кризи в результаті нового цінового стрибка після того, як споживання у світі оправиться від наслідків шоку 2008 року. Крім того, антикризова політика країн-споживачів, крім екстрених заходів зі стабілізації фінансового сектору й внутрішнього споживання, містить у собі й стрімкий розвиток альтернативних видів енергії й економічного транспорту. Ефективність цих «пожежних» заходів, у свою чергу, викликає великий сумнів фахівців. До серпня 2009 року сукупний рівень промислового виробництва й кінцевого споживання у світі, і насамперед, у країнах-споживачах нафти продовжували знижуватися.