Мала гідроенергетика у свій час генерувала значну частину енергії в країні. Час згадати про старе на новий лад.

«Атомні станції створюють масу проблем через радіоактивні відходи, ТЕС забруднюють атмосферу, спалюючи вугілля. Так чому не використовувати наявний у нас поновлюваний, екологічно чистий ресурс — енергію річок?» — задався питанням президент асоціації «Новосвіт» Олександр Никиторович і з однодумцями в 1998 році почав відновлювати занедбані з часів Радянського Союзу міні-гідроелектростанції. У свій час заповзятливі вінницькі енергетики побачили в розвитку малих ГЕС велику перспективу. «Не можна сказати, що це було дуже вигідно. Але ми давно працювали на ринку, знали, що колись Україна майже повністю забезпечувала себе енергією за рахунок річок. Тому й почали відновлювати втрачений потенціал», — згадує він. У результаті сьогодні «Новосвіт» — лідер на ринку малих ГЕС країни. У послужному списку підприємства – відновлення 12 малих гідроелектростанцій потужністю від 200 кВт до 5 МВт у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій і інших областях. Компанія не тільки відновлює потужності, але й виробляє електроенергію на власних станціях. З вивченням світового досвіду до «новосвітовців» приходило й розуміння того, що за цим видом енергетики майбутнє. Поступово компанія викуповувала або орендувала на тривалий період старі занедбані станції й відновлювала їх за власні й кредитні кошти. Керівника «Новосвіту» вважають одним з головних ідеологів розвитку малої гідроенергетики й основним лобістом закону про «зелені» тарифи.

Старання Олександра Никиторовича не пропали даром: сьогодні його компанія завдяки введенню «зеленого» тарифу «знімає вершки» у вигляді додаткового доходу й скорочення строку окупності інвестицій. Цього року «Новосвіт» взявся за розробку проектної документації ще декількох малих ГЕС.

Пережитки минулого
Те, що після Другої світової війни енергопостачання України здійснювалося в основному за рахунок малої гідроенергетики, пам’ятають хіба що історики й фахівці галузі. Усього на початок 1960-х налічувалося близько 956 малих ГЕС загальною потужністю 30 тис. кВт. Для порівняння: в 1948 році в республіці діяли 3 тис. малих гідроустановок. Однак внаслідок розвитку централізованого електропостачання й концентрації виробництва електроенергії на потужних тепло- і гідроелектростанціях будівництво малих ГЕС було зупинено. Почалася їхня консервація, демонтаж, сотні міні-гідроелектростанцій були зруйновані, а устаткування розкрадене.

До кінця 1980-х удалося зберегти всього 49 станцій, і до 1995 року малою гідроенергетикою в Україні практично ніхто не займався. Тільки в 1996 році з’явилися перші ентузіасти, що виявили до неї інтерес. Кілька років назад і на державному рівні було ухвалено рішення переглянути енергополітику й зайнятися відродженням малих ГЕС. Згідно з даними асоціації «Укргідроенерго», в Україні сьогодні працюють 81 мала гідроелектростанція й сім мікроустановок загальною потужністю 111,75 МВт, що становить усього близько 5% технічно можливого потенціалу країни.

З діючих у цей час малих ГЕС державних — 25, при цьому п’ять із них перебувають на балансі Держводгоспу й 20 належать відповідним обленерго («Вінницяобленерго» — п’ять, «Закарпаття обленерго» — три, «Київенерго» — дві, «Кіровоградобленерго» — чотири і т.д.). У випадку приватизації обленерго в приватні руки переходять і ГЕС. Крім цього, багато малих станцій перебували в колективній власності, оскільки були побудовані колгоспами. Саме їх сьогодні майже повністю викупили приватні власники. Приватними є й уже відновлені станції (наприклад, Яблунецька мала ГЕС була викуплена асоціацією «Новосвіт» ще в 2002 році).

Те, що серед бажаючих зайнятися малою гідроенергетикою поки не виник ажіотажу, пояснюється лише тривалим підготовчим процесом, впевнені в асоціації «Укргідроенерго», відзначаючи, що помітні зміни відбудуться не раніше ніж через два роки. Саме стільки піде на вибір місця, вивчення можливостей ріки, вирішення земельних питань й інших супутніх проблем. А поки експерти відзначають тільки інтерес до цієї галузі з боку багатьох європейських компаній. У підсумку сьогодні ринок малих гідроелектростанцій має великий потенціал розвитку, «зелений» тариф, кілька активних гравців і ряд невирішених проблем.

Відновлення однієї міні-гідроелектростанції в Україні в середньому триває від двох до трьох років. До цього ще півтора-два роки підуть на визначення характеристик водності ріки й підписання всієї погоджувальної документації. Інвестицій буде потрібно, залежно від потужності, у розрахунку $1,5-3 тис. за 1 кВт. При цьому період окупності досить тривалий — від 7 до 15 років. І це всього лише видаткова частина відновлення одного об’єкта. Будівництво ж малої гідроелектростанції з нуля в кілька разів більш затратне за часом і фінансам. Не дивно, що в цілому за останні 15 років в Україні не було побудовано ні однієї нової міні-ГЕС і відновлено не більш 25 станцій. Тим часом завдяки введенню «зеленого» тарифу цей бізнес стане більш привабливим, стверджують експерти, адже період окупності скоротився до чотирьох років по деяких проектах, а рентабельність збільшилася з 8-10 до 30%.

Крига скресла
Уперше за довгі роки в 2009 році було заявлено про будівництво міні-ГЕС з нуля. Компанія Korlea Invest Holding, очолювана підприємцем Василем Данилівим заявила про намір побудувати каскад малих гідроелектростанцій на річці Тересва в Закарпатській області. Кабінет Міністрів уже виділив компанії ділянку площею 17,8 га. Загальна встановлена потужність ГЕС складе 24 МВт ( по 6 МВт на кожній із чотирьох ГЕС), річний обсяг виробництва – до 100 млн. КВт-годин, уточнили в Korlea Invest Holding.
Як повідомив керівник проекту будівництва каскаду Євгеній Бобрів, для Korlea Invest Holding даний проект у галузі «зеленої» енергетики не єдиний: компанія реалізує в Східній і Південно-Східній Європі проекти по використанню геотермальної енергії й енергії вітру, а також по виробництву біопалива й біогазу. Український проект обійдеться приблизно в 110 млн. євро. Бобрів уточнив, що така вартість проекту обумовлена тим, що крім зведення безпосередньо електростанцій він також передбачає будівництво додаткових дамб і гребель із метою захисту від паводків розташованих поблизу ріки населених пунктів і сільськогосподарських угідь. Але незважаючи на те що компанія розраховувала почати будівництво наприкінці минулого року, на сьогоднішній день воно так і не почато. Іде тривалий погоджувальний процес і одержання всіх необхідних документів. Строк завершення будівництва першої міні-ГЕС інвестори поки не переносять — воно як і раніше заплановане на 2013 рік.

Будівництво з нуля дійсно пов’язане з певними труднощами, підтвердив виконавчий директор асоціації «Укргідроенерго» Олександр Карамушка. « У нас немає елементарного – карти рік з точно певними місцями можливого будівництва, немає схем освоєння водних артерій країни», — розповів фахівець. У підсумку компанії, що має бажання побудувати станцію, треба буде пройти довгий тернистий шлях. Адже багато земель у місцях, привабливих для будівництва станцій, уже перебувають у приватній власності, а подекуди роботи неможливі через гідротехнічні причини. Усе це треба досліджувати, що може зайняти кілька років. Чи захоче інвестор чекати роками? Тому іноземні інвестори з Австрії, Німеччини, Швейцарії, маючи бажання ділитися технологіями й інвестувати в будівництво малих ГЕС України, поки утримуються від ініціатив. Крім того, Олександр Карамушка впевнений, що щодо кожної станції повинен бути сенс будівництва. «Будувати тільки заради продажу енергії на енергоринку? Треба враховувати, які бізнеси зможуть розвиватися в тих же Карпатах разом з реалізацією того або іншого проекту», — відзначив експерт.

У скандинавських країнах близько 90% усієї електроенергії виробляється за рахунок використання гідроресурсів. В Україні цей показник набагато нижче, при тому, що водний потенціал країни величезний. За підрахунками фахівців «Укргідропроекту», сьогодні енергогенеруючі можливості невеликих рік країни використовуються ледь на 10%.

«Зелений» тариф робить цей бізнес дійсно економічно обґрунтованим і привабливим. Впевнений, що бажаючих зайнятися ним буде із кожним роком більше», — каже Олександр Никиторович.

За матеріалами: «Інвестгазета»