Електростанції, побудовані на малих ріках, мають невеликий виробничий потенціал. Однак відновлення старих і будівництво нових міні-гес дозволить вирішити кілька завдань.

Протипаводковий ефект, користь для рибного господарства, розвиток туристичної інфраструктури й забезпечення енергетичної безпеки цілих районів, розташованих уздовж водойм, — лише частина можливостей, які відкриваються при введенні в експлуатацію нової або реконструкції занедбаної станції. Активні інвестиції в галузь стримують складна дозвільна процедура, у тому числі землевідводу, відсутність банку проектів і актуальної карти гідропотенціалу.

На сьогоднішній день в Україні працюють від 80 до 100 малих ГЕС загальною потужністю до 120 Мвт. Загальний обсяг генерованої ними електроенергії не перевищують 300-400 млн квт•г на рік, що становить 0,23% від усієї виробленої в країні електроенергії. За розрахунками Асоціації «Укргідроенерго», технічно досяжний потенціал розвитку малої гідроенергетики України становить 8,3 млн Мвт•г на рік, або 4,8% електроенергії, що вироблялася об’єднаною енергосистемою в 2009 р. У найближчі 20 років, згідно з Енергетичною стратегією до 2030 р., держава має намір забезпечити генерацію малими ГЕС 4,3 млрд квт•г, або 2,5% загального обсягу генерованої електроенергії.

Для цього в першу чергу потрібно відновити вже наявні потужності як мінімум близько півтори сотні гідроелектростанцій, на яких залишилися дамби, інші гідроспоруди, частина устаткування, а також побудувати ГЕС, для яких уже пройдені процедури землевідводу. Вони можуть дати ще близько 50-80 Мвт додаткових потужностей. Інші 1,9 тис. Мвт (Стратегія розвитку енергетичного сектору України до 2030 р., прийнята в 2006 р., припускає, що загальна потужність малих ГЕС до 2030 р. повинна скласти до 2 тис. Мвт) потрібно буде будувати з нуля.

Але дотепер роботи в цьому напрямку практично не велися через відсутність значних державних інвестицій. Частково низький рівень зацікавленості уряду в системному розвитку цього напрямку альтернативної енергетики пояснюється необхідністю вкладення великих коштів (за оцінками, до 7,5 млрд грн. до 2030 р.) з досить невеликою віддачею. На заміщення споживання природного газу набагато активніше можуть впливати розвиток біогазової галузі й вітроенергетики. А от малі ГЕС — це доля локальних мереж і регіональних програм енергозбереження. Крім того, на сьогоднішній день більше 80% усіх діючих станцій перебувають у приватних руках.

Зацікавити приватників у будівництві малих ГЕС повинні були «зелені тарифи». Однак для струму, виробленого малими ГЕС, вони значно нижче, ніж отриманого з інших альтернативних джерел. Приміром, 1 квт•г електроенергії, виробленої такими станціями в листопаді 2010 р., коштував 85,49 коп., у той час як енергія вітру була оцінено в 124,68 коп./квт•г.

При інвестиціях близько 10-12 тис. грн. у кожний кіловат потужності станції окупність таких об’єктів в українських умовах буде становити не менш восьми років. За різними оцінками, каскад із чотирьох-шести гідроелектростанцій сукупною потужністю 30-50 Мвт обійдеться потенційному інвесторові в $70-100 млн.

Але головна причина низької активності приватного капіталу криється в занадто довгій процедурі будівельних погоджень. «Два-три роки в середньому йде на одержання різних дозвільних документів, проведення громадських слухань. Адже домовлятися треба не з однієї громадою, а з кількома, оскільки водойма буде зачіпати інтереси значної кількості людей: мова йде про затоплення частини сільгоспземель на околицях, як правило, двох-трьох сіл. Близько двох років іде будівництво станції з усіма супутніми гідроспорудами. Ще три роки станція повинна працювати для виходу на самооплатність. Тільки землевідвід може зайняти близько року. У цілому ж до початку будівництва потрібно зібрати близько 60 погоджувальних документів. Звичайно, це пов’язано з тим, що такі станції в усьому світі відносяться до технічно небезпечних об’єктів. Але, за нашими оцінками, частина цих дозволів можна було б скасувати, оскільки вони дублюють один одного або взагалі не потрібні. Наприклад, це стосується дозволу на підключення до загальної енергетичної системи країни, тобто до високовольтних підстанцій. На практиці більшість малих гідроелектростанцій «скидають» електроенергію в обласні мережі, тобто на низьковольтні лінії», — прокоментував керівник відділу малої гідроенергетики Інституту відновлюваної енергетики НАН України Петро Васько.

Приватні підприємці, які цікавляться реконструкцією або відновленням малих гідроелектростанцій, уже майже вичерпали «рівнинний» потенціал цієї підгалузі гідроенергетики. «Щоб використовувати хоча б половину потенціалу, потрібно йти в гори, тобто будувати станції на карпатських гірських ріках, де найчастіше не тільки немає ліній електропередач, але навіть не проводилися мінімальні первинні дослідження придатних для такого будівництва місць. Будівництво ЛЕП для «скидання» енергії з гір в енергоринок підвищить вартість проекту як мінімум удвічі. Тому весь згенерований у горах струм повинен залишатися там. А для цього потрібно розбудовувати в горах рекреаційну інфраструктуру. Наприклад, будувати бази відпочинку й спортивні комплекси, які будуть споживати генеровану енергію. Німеччина й Австрія саме й змогли використовувати майже весь потенціал гірської гідроенергетики за рахунок того, що всю її завели на туристичну інфраструктуру», — розповідає виконавчий директор Всеукраїнської асоціації «Укргідроенерго» Олександр Карамушка.

Такі перспективи роботи, що не обіцяють, на перший погляд, державі істотних вигід, змушують чиновників, що на словах запевняють «гідроентузіастів» у значимості малих ГЕС для держави, на ділі відкладати вирішення проблем галузі в довгий ящик. Реальні ж наміри й «розуміння» важливості малих гідроелектростанцій для країни влада продемонструвала, розробивши після великої повені в Західній Україні цілий комплекс протипаводкових заходів з будівництвом сухих дамб, на жодній з яких не було заплановане будівництво малих ГЕС. У той же час саме їх зведення в умовах масових вирубок лісів у Карпатах і, відповідно, підвищення ймовірності повторення подій 2008 р. (коли паводок, за різними оцінками, наніс країні збитків на суму від 5 до 7 млрд грн.), могло б стати реальним захистом для цілого регіону. Такий комплекс заходів дозволив би регулювати не тільки постійні, але й аномальні водні потоки. Державна програма по централізованому будівництву гребель подвійного призначення могла б не тільки забезпечити місцеве населення дешевою електричною енергією й захистити від великої води, але й дати поштовх зростанню виробництва в галузі гідротехнічного машинобудування й сервісного обслуговування.

Адже саме відсутність недорогих комплектуючих вітчизняного виробництва є однієї із ключових проблем для подальшого розвитку малої гідроенергетики. Спочатку вона вирішувалася так: з кількох занедбаних станцій устаткування звозилось на одну. Сьогодні оснащення практично всіх занедбаних станцій перекочувало на відновлені. І для забезпечення наявних малих ГЕС у більшості випадків потрібно докуповувати нове обладнання. Головним його постачальником на сьогоднішній день є «Турбоатом» і його дочірні підприємства, що виробляють гідротурбіни. Не поступаючись в якості продукції європейським виробникам, наші турбіни в три-чотири рази дешевші. Наприклад, якщо турбіна чеського виробництва обходиться в $300-400 тис., то українська — в $70-100 тис. залежно від кінцевої потужності. Однак вітчизняні виробники на відміну від європейських колег не пропонують широкого асортименту гідротурбін і не налагодили їхнього серійного виробництва. Тоді як європейці пропонують як мінімум на 30-40 видів водотоків (у нас — не більш чотирьох-п’яти) і в необмеженій кількості. Державна програма розвитку малих гідроелектростанцій у комбінації із програмою протипаводкового захисту західних регіонів країни може ініціювати зведення кількох десятків ГЕС. Це дозволить ще більше здешевити наше устаткування за рахунок налагодження серійного випуску. Крім того, якщо додати до цього пільгове кредитування (компенсація відсотків з бюджету або програм міжнародних фінансових організацій) і пільгове оподатковування, цей бізнес дуже скоро може скласти конкуренцію вітровим і сонячним установкам.

Однак ні вітчизняні, ні іноземні інвестори поки не зацікавлені в розробці перспективних проектів розвитку малих ГЕС ще з ряду причин. По-перше, у країні немає реальної карти гідропотенціалу. Атласи, які випускаються сьогодні, ґрунтуються на комплексних дослідженнях ще 1984 р. Більш пізніше вивчення можливостей малих рік проводилося лише на окремих територіях на замовлення або обласних адміністрацій, або компаній, які мали намір будувати нові станції. Наприклад, такі роботи реалізовувалися в Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській й Полтавській областях. Активно експлуатуються станції у Вінницькій і Черкаській областях.

Загальна ж картина, яку сьогодні представляють чиновники, може не враховувати ні нових забудов по берегах рік, ні замулення, ні руйнівних наслідків паводків або штучної зміни русла, що набагато простіше «непомітно» зробити на маленькій річечці, ніж на середній або великій ріці. Ще однією проблемою в цьому контексті є потенційні земельні спекулянти, які, взявши в довгострокову оренду у місцевої громади землі навколо малих ГЕС (приватизація гідроспоруд заборонена законодавчо), нічого там не роблять самостійно й не дають нічого робити інвесторам. Профільним інститутом галузі «Укргідропроект» зазначені тільки потенційні місця, точки, у яких, можливо, коли-небудь буде зведена станція. Але для залучення в галузь реальних живих грошей, потрібно йти по більш радикальному шляху. Наприклад, Грузія й Вірменія, будучи енергодефіцитними країнами, виділили фінансування й створили спочатку карти потенціалу, а потім і банки конкретних проектів, які можна реалізовувати. При цьому весь пакет документів уже готовий, і відразу після участі й перемоги в тендері на реалізацію проекту можна починати будівництво. Відповідно, строк окупності станції знижується до двох-трьох років. «За нашими оцінками, вартість такого банку проектів із уже готовими дозвільними документами обійшлася б для держави не більш ніж в 6-7% від того обсягу інвестицій, який планувалося вкласти в малу гідроенергетику згідно з Енергетичною стратегією до 2030 р. Мова йде про 150-400 млн грн., які дадуть можливість залучити в країну більше 7 млрд грн. приватного капіталу», — говорить Петро Васько.

Крім того, для підвищення інвестиційної привабливості галузі необхідно міняти підхід до розрахунків «зеленого тарифу» для малої гідроенергетики. «У законі проігнорований прийнятий ООН розподіл на мікро-, міні- і малі гідроелектростанції. Тариф з коефіцієнтом 0,8 реально дозволяє працювати в прибуток тільки станціям потужністю більше 500 кВт. А таких у країні зовсім небагато, усього 20–30%. Інші ж об’єкти — це дрібні станції по 150–300 кВт. Чим менш потужна станція, тим більше води вона повинна пропустити, а виходить, тим більше збору за спеціальне водокористування (0,98 коп. за 100 куб. м) потрібно сплатити в бюджет. По наших розрахунках, коефіцієнт для малих станцій повинен становити 1,3, тобто навіть перевищувати тариф для вітрових станцій і скласти приблизно 138,5 коп.  за кВт•г», — говорить Олександр Карамушка з Асоціації «Укргідроенерго».

Також потрібно створювати пільгові умови (наприклад, пільговий імпорт комплектуючих, що не виробляються в Україні, звільнення від податку на прибуток) для тих компаній, які беруть на себе частину соціальних зобов’язань держави, наприклад по стабільному енергопостачанню соціальної інфраструктури: лікарень, шкіл, дитячих садків окремо взятого району або навіть села або селища. Адже станцій потужністю по 0,5-1,5 Мвт, які могли б приносити чистий дохід винятково при продажу електроенергії на «Енергоринок», будувати вже практично ніде. Увесь потенціал залишився на невеликих річечках з можливостями будівництва малопотужних об’єктів, яких досить лише для «обігріву» пари невеликих населених пунктів або для підтримки життєдіяльності фабрики або заводу місцевого значення.

Зоряним часом для малих гідроелектростанцій цілком може стати 2013 р., коли, оговтавшись від чемпіонату Європи з футболу, країна почне готуватися до іншого масштабного інфраструктурного проекту — проведення міфічної Олімпіади-2022 у Карпатах. На той час, напевно, усі найбільш перспективні ділянки гірських рік відійдуть у потрібні руки, а потенціал малої гідроенергетики буде використаний з максимальною ефективністю.

За матеріалами: dsnews.ua